Українське національне інформаційне агентство "УКРІНФОРМ" - інформаційний партнер УФПБ

Укринформ


выставка индустрии безопасности Украины

Информационно-аналитический портал:

медсправки MED+OK

 

 

 

 

 

 

 

ПРО ОХОРОННУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Отриманий 30.01.2008р.
від Просянка  В.В.

ПРОЕКТ

ЗАКОН УКРАЇНИ
ПРО ОХОРОННУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Цей Закон визначає правові та організаційні засади здійснення охоронної діяльності, її суб'єктів, а також загальні засади взаємодії суб'єктів охоронної діяльності з державними органами в галузі охорони правопорядку та боротьби із злочинністю.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

  1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

охоронна діяльність – здійснення заходів щодо забезпечення охорони фізичної особи або майна на умовах та в порядку, передбаченому цим Законом.

суб'єкт охоронної діяльності - юридична особа незалежно від форми власності, що надає охоронні послуги на договірних засадах або, яка має у своєму складі спеціалізований охоронний підрозділ.

об'єкт охорони – фізичні особи (крім посадових осіб органів державної влади та громадян, щодо яких заходи захисту життя, здоров'я здійснюються відповідно до окремих нормативних-правових актів), майно фізичних та юридичних осіб.

охорона майна – особливий вид діяльності з організації та практичного здійснення заходів, спрямованих на забезпечення схоронності, цілісності визначених володільцем та належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, з метою відвернення та/або недопущення безпосередніх протиправних посягань щодо нього, припинення несанкціонованого володільцем доступу до нього для збереження його фізичного стану і забезпечення здійснення володільцем цього майна всіх належних йому повноважень щодо нього.

охорона фізичних осіб – особливий вид діяльності з організації та практичного здійснення заходів, спрямованих на забезпечення особистої безпеки індивідуально визначеної фізичної особи шляхом відвернення та/або недопущення негативного безпосереднього впливу факторів протиправного та іншого характеру на стан її життя та здоров’я;

персонал охорони - це працівники, які перебувають у трудових відносинах з власником або уповноваженим ним органом – суб’єктом охоронної діяльності, обіймаючи посади, безпосередньо пов'язані з організацією та здійсненням охорони, а саме головні фахівці, охоронники та охоронці, які відповідають кваліфікаційним та іншим вимогам встановленим цим Законом;

головний фахівець (організатор майнової та особистої безпеки) – керівник суб’єкта охоронної діяльності або його заступник, а також у разі виробничої необхідності інші працівники, до функціональних обов'язків яких входить організація заходів охорони, контроль за виконанням охоронниками та охоронцями покладених на них обов’язків і, які мають відповідну кваліфікацію;

охоронники - працівники суб'єкта охоронної діяльності, які за функціональними обов'язками безпосередньо виконують функції з охорони майна відповідно до свого кваліфікаційного рівня;

охоронці – працівники суб'єкта охоронної діяльності, які за функціональними обов'язками безпосередньо виконують функції з охорони фізичних осіб відповідно до свого кваліфікаційного рівня;

спеціалізований охоронний підрозділ – охоронний структурний підрозділ без статусу юридичної особи, створений юридичною особою для захисту життя та здоров’я співробітників, власного майна або майна і валютних цінностей, переданих банківським установам його клієнтами;

пропускний режим - встановлений у межах об'єкта охорони порядок, який забезпечується комплексом організаційно-правових та інженерно-технічних заходів, що здійснюються з метою виключення можливості безконтрольного входу (виходу) осіб, в'їзду (виїзду) транспортних засобів, внесення (виносу), увозу (вивозу) майна на об'єкт та з об'єкту охорони;

внутрішньооб'єктний режим - встановлений у межах об'єкта охорони порядок, який забезпечується сукупністю заходів і правил внутрішнього розпорядку, обов'язкових для виконання особами, що знаходяться на об'єктах охорони;

система охоронної сигналізації – сукупність електронного обладнання, що складається з пульта централізованого спостереження за повідомленнями, що надходять за різними каналами зв’язку від охоронних та пожежних сповіщувачей, приймально-контрольних приборів і контрольних панелей, систем контролю та обмеження доступу, телевізійних та відео систем спостереження з можливістю реєстрації та збереження зображень і даних, що забезпечує відповідну охорону об’єктів та фізичних осіб;

ліцензування охоронної діяльності – видача, переоформлення, продовження терміну дії, визнання недійсними, анулювання ліцензій, видача копій та дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійного реєстру, контроль за додержанням ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, що здійснюється державним органом управління – Департаментом Державної служби охорони Міністерства внутрішніх справ України (далі – орган ліцензування).

ліцензіат (власник ліцензії) – юридична особа, що надає охоронні послуги на договірних засадах, якій орган ліцензування видав відповідну ліцензію.

ліцензія - документ, що засвідчує право ліцензіата на здійснення зазначеного в ньому виду охоронної діяльності на договірних засадах протягом визначеного строку на конкретних територіях з виконанням ліцензійних умов.

висновок – акт, виданий суб’єкту охоронної діяльності органом ліцензування, яким підтверджується право на здійснення протягом певного часу діяльності, пов’язаної з охороною майна (монтаж, експлуатація і технічне обслуговування систем охоронної сигналізації, функціонування пунктів централізованої охорони).

чергова частина – підрозділ оперативного управління ліцензіата, спеціального охоронного підрозділу, штатна чисельність якого визначається з урахуванням цілодобового чергування, створеного для забезпечення постійної координації роботи персоналу охорони, обліку (збереження) вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів, надання практичної та методичної допомоги персоналу охорони в організації охорони майна та фізичних осіб.

Стаття 2. Мета Закону

Основною метою цього Закону є:

  • забезпечення безпеки суб'єктів господарської діяльності як складової частини економічної безпеки України;
  • забезпечення захисту прав і законних інтересів замовників охоронних послуг;
  • забезпечення соціального захисту персоналу охорони;
  • сприяння дотриманню інтересів держави та охороні громадського порядку;
  • забезпечення державного контролю за здійсненням охоронної діяльності суб’єктами охоронної діяльності;
  • регламентування організаційного процесу в діяльності, пов’язаної з охороною майна та фізичних осіб;
  • попередження та боротьба с феноменом злочинності в суб’єктах охоронної діяльності.

Стаття 3. Принципи охоронної діяльності

  1. Охоронна діяльність основана на безумовному дотриманні принципів законності, гуманізму, повазі та забезпеченні прав та свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, відповідності застосування сили характеру посягань та цілям цієї діяльності, неприпустимість застосування прийомів та правил здійснення оперативно-розшукової діяльності персоналом охорони під час надання охоронних послуг.
  2. Порушення прав і свобод людини і громадянина персоналом охорони не допускається. У взаємовідносинах з громадянами персонал охорони повинен виявляти високу культуру і такт. При виконанні обовязків по здійсненню заходів з охорони майна та фізичних осіб персонал охорони на вимогу громадянина зобов’язаний назвати своє прізвище, посаду та пред’явити посвідчення.

Стаття 4. Сфера дії Закону

  1. Цей Закон не регламентує охоронну діяльність правоохоронних органів, військових формувань та їх посадових осіб, що здійснюється у відповідності до спеціального законодавства.

Стаття 5. Правова основа охоронної діяльності

  1. Законодавство України про охоронну діяльність складається з Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону, та інших нормативно-правових актів, прийнятих на його виконання, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 6. Особливий характер охоронної діяльності

  1. Охоронна діяльність, що здійснюється на підставі договорів, підлягає ліцензуванню у порядку, визначеному цим Законом.
  2. Видача ліцензій на здійснення охоронної діяльності суб’єкту господарювання, що має у складі засновників, органах управління нерезидентів, не громадян України або осіб без громадянства забороняється.
  3. Ліцензіату забороняється займатися, окрім охоронної діяльності та пов’язаної з нею, іншими видами господарської діяльності.
  4. Ліцензіат, а також його засновники не можуть бути засновниками інших суб’єктів господарювання, що надають послуги з охорони майна та фізичних осіб.
  5. У разі анулювання ліцензії ліцензіату видача йому та створеним ним або його засновником (засновниками) новим суб’єктам господарювання, допускається не раніше ніж через три роки з дня анулювання ліцензії.
  6. Юридичні особи, які створили спеціалізовані охоронні підрозділи повинні у 5-денний термін з дня прийняття такого рішення звернутися з відповідною заявою до органу ліцензування для реєстрації спеціалізованого охоронного підрозділу. Порядок їх реєстрації та скасування реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.
  7. Суб’єкту охоронної діяльності забороняється використовувати спеціалізовані охоронні підрозділи для надання охоронних послуг.
  8. Для персоналу охорони спеціалізованого охоронного підрозділу є обов’язковими усі передбачені цим Законом правила, права, обов’язки та обмеження, окрім вимог щодо ліцензування.
  9. Персонал охорони виконує заходи з охорони майна за обов’язковою наявністю ознак про його приналежність до відповідного суб’єкта охоронної діяльності та виконання ним функцій з охорони майна.
  10. Персонал охорони при виконанні функціональних обов’язків повинен мати при собі посвідчення, зразок якого затверджується органом ліцензування.
  11. Керівник суб’єкта охоронної діяльності зобов’язаний забезпечити дотримання законодавства та власних положень в організації і функціонуванні охорони, в прийомі на роботу, підготовці і контролі охоронників та охоронців, носіння відповідного одягу і розпізнавальних знаків, а також в оснащенні засобами активної оборони та індивідуального захисту.
  12. На транспортному засобі суб’єкта охоронної діяльності, що безпосередньо використовується ним при здійсненні заходів з охорони майна, з ознак про його приналежність на видному місці (місцях) обов’язково прописується лише скорочена назва суб’єкта охоронної діяльності, номер телефону його чергової частини та великими літерами слово “ОХОРОНА”.

РОЗДІЛ ІІ. ЛІЦЕНЗУВАННЯ ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 7. Основні принципи ліцензування в охоронній діяльності

  1. Основними принципами ліцензування охоронної діяльності є:
    1. захист прав, законних інтересів, життя громадян та забезпечення безпеки держави;
    2. сприяння ефективному функціонуванню ринку охоронних послуг на основі збалансування інтересів держави та ліцензіатів;
    3. створення професійного ринку охоронних послуг та відкритих, недискримінаційних і прозорих умов доступу до нього;
    4. забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;
    5. сприяння впровадженню нових систем охоронної сигналізації;
    6. залучення інвестицій у розвиток охоронної діяльності України.
  2. Ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції у здійсненні охоронної діяльності.

Стаття 8. Ліцензійні умови

  1. Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, що містить вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних, технологічних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при здійсненні діяльності у сфері охоронної діяльності, що підлягає ліцензуванню, встановлений з урахуванням вимог цього Закону.
  2. Ліцензійні умови та порядок контролю за їх додержанням установлюються органом ліцензування.
  3. Орган ліцензування може включати до ліцензій на здійснення охоронної діяльності особливі умови.

Стаття 9. Документи, що подаються для одержання ліцензії

  1. Суб'єкт господарювання, який має намір здійснювати вид охоронної діяльності, особисто, через уповноважений ним орган чи особу або рекомендованим листом з описом вкладення звертається до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії за встановленим ним зразком, в якій обов’язково перераховуються види охоронних послуг, вказується територія діяльності суб’єкта господарювання, дані про чисельність охоронників та охоронців, наміри використовувати технічні та інші засоби, спеціальні засоби, зброю потреба в них.
  2. На момент подання суб’єктом господарювання заявки на ліцензію прогнозована чисельність персоналу охорони повинна бути не менше 50 чоловік, а у разі, якщо суб’єктом господарювання планується використання вогнепальної зброї та спеціальних засобів необхідно також створення чергової частини.
  3. До заяви про видачу ліцензії заявник додає:
    1. копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, який видав оригінал документа;
    2. копії установчих документів, засвідчені нотаріально або органом, який видав оригінал документа;
    3. копії документів, засвідчені нотаріально або органом, який видав оригінал документа, що підтверджують:
      • право власності суб'єкта господарювання або користування адміністративним приміщенням за своїм місцезнаходженням;
      • громадянство України засновників і керівника суб’єкта охоронної діяльності;
      • відповідність керівника суб’єкта господарювання вимогам щодо головного фахівця;
    4. документи, що підтверджують фінансові, технічні можливості та кадрове забезпечення здійснення заявленої діяльності.
  4. Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів господарювання інші документи, не передбачені цим Законом.
  5. При необхідності орган ліцензування вправі установлювати достовірність відомостей, викладених в представлених документах, необхідних для прийняття рішення про видачу ліцензії на окремий вид охоронної діяльності.
  6. У разі наявності в заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які здійснюватимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначаються їх перелік та місцезнаходження.
  7. Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається або надсилається заявнику, з відміткою про дату прийняття документів та підписом відповідальної особи органу ліцензування.
  8. Усі подані заявником документи після реєстрації заяви формуються в окрему справу.
  9. Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:
    1. заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;
    2. документи оформлені з порушенням вимог цієї статті.
  10. У разі залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник інформується в письмовій формі із зазначенням відповідних підстав протягом тижня від дати реєстрації заяви.
  11. У разі усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії.
  12. Орган ліцензування публікує інформацію щодо процедур видачі ліцензій у своєму офіційному бюлетені.

Стаття 10. Рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії

  1. Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у строк, що не перевищує 30 робочих днів від дати реєстрації заяви про видачу ліцензії.
  2. Копія рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові протягом трьох робочих днів від дати його прийняття.
  3. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави відмови.
  4. Одночасно з рішенням про видачу ліцензії заявникові надсилається повідомлення про розмір плати за видачу ліцензії, порядок її оплати та отримання.
  5. Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:
    1. недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;
    2. невідповідність заявника та поданих документів ліцензійним умовам, установленим для певного виду господарської діяльності;
  6. У разі відмови у видачі ліцензії суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення обставин, що стали підставою для відмови у її видачі.
  7. Рішення органу ліцензування про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

Стаття 11. Видача ліцензії та її копій

  1. Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочі дні від дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.
  2. Орган ліцензування робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, який було видано заявнику при прийомі заяви про видачу ліцензії.
  3. Якщо заявник протягом 30 календарних днів від дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення щодо видачі ліцензії не надав документа, що підтверджує внесення плати за її видачу, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування скасовує рішення про видачу ліцензії або приймає рішення про визнання такої ліцензії недійсною.
  4. Ліцензії видаються на бланках, зразки яких затверджуються органом ліцензування, і є захищеними документами суворої звітності.
  5. Строк дії ліцензії встановлює орган ліцензування у ліцензії, але він не може бути меншим ніж два роки років.
  6. У ліцензії зазначається територія, на якій здійснюється діяльність з охорони нерухомого майна на підставі цієї ліцензії.
  7. Ліцензія підписується керівником органу ліцензування або його заступником та засвідчується печаткою цього органу.
  8. Для кожної філії, іншого відокремленого підрозділу суб'єкта господарювання, що здійснюватимуть охоронну діяльність на підставі отриманої цим суб'єктом ліцензії, орган ліцензування видає йому засвідчені копії ліцензії, які реєструються в журналі обліку заяв та виданих ліцензій. Засвідчена органом ліцензування копія ліцензії є документом, що підтверджує право філії, іншого відокремленого підрозділу на здійснення охоронної діяльності на підставі даної ліцензії.
  9. У разі створення суб'єктом господарювання нової філії, іншого відокремленого підрозділу, які здійснюватимуть охоронну діяльність за отриманими суб'єктом господарювання ліцензіями, цей суб'єкт повинен подати до органу ліцензування заяву встановленого зразка про видачу копій відповідних ліцензій, а також документи, які підтверджують створення нової філії, іншого відокремленого підрозділу.
  10. У разі ліквідації філії, іншого відокремленого підрозділу суб'єкта господарювання, що здійснювали господарську діяльність згідно з ліцензіями, отриманими суб'єктом господарювання, або в разі припинення ними охоронної діяльності цей суб'єкт зобов'язаний протягом семи робочих днів з дати ліквідації або припинення філією, іншим відокремленим підрозділом охоронної діяльності письмово повідомити орган ліцензування та повернути відповідну копію ліцензії. Орган ліцензування повинен внести відповідні зміни до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня від дати надходження такого повідомлення.
  11. Інформація про видачу ліцензії публікується в офіційному бюлетені органу ліцензування.
  12. Суб'єкт господарювання не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній особі для здійснення охоронної діяльності.

Стаття 12. Продовження строку дії ліцензії

  1. У разі якщо суб'єкт господарювання має намір здійснювати зазначений у ліцензії вид охоронної діяльності після закінчення строку її дії, він повинен не пізніше ніж за чотири місяці до закінчення строку дії ліцензії звернутися до органу ліцензування із заявою про продовження строку її дії в порядку, визначеному частиною 1 статті 9.
  2. Орган ліцензування не має права відмовити в продовженні строку дії ліцензії, якщо ліцензіатом виконуються всі ліцензійні умови та особливі умови, зазначені в ліцензії.
  3. Рішення про продовження строку дії ліцензії або про відмову в продовженні строку її дії із зазначенням підстав відмови повинно бути направлено заявнику не пізніше ніж через 15 робочих днів від моменту реєстрації заяви.
  4. Рішення органу ліцензування про продовження строку дії ліцензії оформляється на бланку ліцензії.
  5. При продовженні строку дії ліцензії орган ліцензування може внести зміни до особливих умов зазначеної ліцензії.
  6. Якщо ліцензіат оскаржує рішення органу ліцензування про відмову в продовженні строку дії ліцензії в судовому порядку до закінчення строку дії ліцензії, дія цього рішення призупиняється до завершення судового розгляду.

Стаття 13. Переоформлення ліцензії

  1. Підставами для переоформлення ліцензії є:
    1. зміна найменування юридичної особи;
    2. зміна місцезнаходження юридичної особи;
    3. реорганізація юридичної особи шляхом зміни організаційно-правової форми, перетворення, злиття, приєднання. У цьому випадку ліцензії, отримані ліцензіатом переоформляються на його правонаступника.
  2. У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії суб'єкт господарювання зобов'язаний протягом 30 робочих днів подати до органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, та відповідними документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Заява про переоформлення ліцензії подається в порядку, визначеному частиною першою статті 9.
  3. Орган ліцензування протягом десяти робочих днів з дати реєстрації заяви про переоформлення ліцензії зобов'язаний при наданні документів, що підтверджують оплату переоформлення, видати переоформлену на новому бланку ліцензію з урахуванням змін, зазначених у заяві про переоформлення ліцензії, або відмовити в переоформленні ліцензії у разі відсутності підстав для переоформлення чи недостовірних даних у поданих документах.
  4. Одночасно з переоформленою на новому бланку ліцензією орган ліцензування видає суб'єкту господарювання засвідчені копії такої ліцензії для філій, інших відокремлених підрозділів, що здійснюють охоронну діяльність.
  5. У разі переоформлення ліцензії орган ліцензування приймає рішення про визнання недійсною ліцензії, що переоформлялася, з внесенням відповідних змін до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня.
  6. Строк дії переоформленої ліцензії не може перевищувати строку дії, зазначеного в ліцензії, що переоформлялася.
  7. Ліцензіат, який подав до органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії та відповідні документи, може здійснювати свою діяльність на підставі довідки органу ліцензування про прийняття цієї заяви до моменту видачі переоформленої на новому бланку ліцензії або прийняття рішення про відмову в переоформленні ліцензії.
  8. Непереоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною.

Стаття 14. Зміна даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії

  1. Ліцензіат зобов'язаний письмово повідомляти орган ліцензування про всі зміни даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії, протягом 30 робочих днів після виникнення таких змін разом з документами або їх засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни.

Стаття 15. Видача дубліката ліцензії

  1. Підставами для видачі дубліката ліцензії є:
    1. втрата ліцензії;
    2. пошкодження бланка ліцензії.
  2. У разі втрати ліцензії суб'єкт господарювання зобов'язаний звернутися до органу ліцензування із заявою про видачу її дубліката. Якщо бланк ліцензії не придатний для користування внаслідок його пошкодження, разом із заявою до органу ліцензування подається пошкоджений бланк ліцензії. Заява про видачу дубліката ліцензії подається в порядку, визначеному частиною першою статті 9.
  3. Строк дії дубліката ліцензії не може перевищувати строку дії, який зазначався у втраченій або пошкодженій ліцензії.
  4. Орган ліцензування зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з дати одержання заяви при наданні документів, що підтверджують оплату видачі дубліката, видати заявникові дублікат втраченої або пошкодженої ліцензії.
  5. У разі видачі дубліката ліцензії орган ліцензування приймає рішення про визнання недійсною ліцензії, що була втрачена або пошкоджена, з внесенням відповідних змін до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня.
  6. Суб'єкт господарювання, який подав заяву та відповідні документи для видачі дубліката ліцензії, може здійснювати свою діяльність до отримання дубліката ліцензії на підставі відповідної довідки органу ліцензування.

Стаття 16. Плата за видачу, переоформлення, видачу дубліката, копії ліцензії, продовження терміну її дії

  1. За видачу ліцензій, їх переоформлення, видачу дублікатів, копій і продовження терміну їх дії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлює Кабінет Міністрів України.
  2. Плата за продовження терміну дії ліцензій, їх переоформлення, видачу дублікатів і копій не повинна перевищувати витрати, пов'язані із здійсненням зазначених процедур.

Стаття 17. Контроль за додержанням ліцензійних умов

  1. Контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов та особливих умов, визначених у ліцензії, здійснюється органом ліцензування шляхом проведення планових і позапланових перевірок.
  2. Планові перевірки проводяться не частіше одного разу на рік.
  3. Позапланові перевірки здійснюються лише на підставі надходження до органу ліцензування у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення ліцензіатами ліцензійних умов або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов.
  4. За результатами перевірки складається акт у двох примірниках. Один примірник акта видається керівнику ліцензіата, який перевірявся, другий - зберігається в органі ліцензування.
  5. За наявності порушень ліцензійних умов орган ліцензування не пізніше 20 робочих днів від дати складення акта перевірки видає розпорядження про усунення порушень або приймає рішення про анулювання ліцензії.
  6. Ліцензіат який одержав розпорядження про усунення ним порушень ліцензійних умов, зобов'язаний у встановлений у розпорядженні строк подати органу ліцензування інформацію про усунення порушень.

Стаття 18. Анулювання ліцензії

  1. Підставами для анулювання ліцензії є:
    1. заява суб'єкта господарювання про анулювання ліцензії;
    2. акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;
    3. акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній особі для здійснення господарської діяльності;
    4. акт про невиконання ліцензіатом розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;
    5. акт про повторну відмову ліцензіата у допуску представників органу ліцензування для проведення перевірки, а також про чинення інших перешкод, які не дають здійснювати перевірку в повному обсязі;
    6. акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;
    7. акт про здійснення ліцензіатом порушень, визначених у статті 24 цього Закону;
    8. неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для окремого виду охоронної діяльності;
    9. рішення про скасування державної реєстрації ліцензіата.
  2. Орган ліцензування має прийняти рішення про анулювання ліцензії протягом 20 робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії. Дане рішення вручається або надсилається рекомендованим листом ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття. Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено в судовому порядку.
  3. Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів із дня його прийняття та виконується негайно. Якщо ліцензіат протягом цього часу оскаржує дане рішення в судовому порядку, дія цього рішення призупиняється до завершення судового розгляду.
  4. Запис про дату та номер рішення про анулювання ліцензії вноситься до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня після набрання ним чинності.
  5. Рішення про анулювання чи визнання недійсною ліцензії публікується органом ліцензування у десятиденний термін після набрання ним чинності.

РОЗДІЛ ІІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАХОДИ ЗДІЙСНЕННЯ ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 19. Договір охорони

  1. За договором охорони суб’єкт охоронної діяльності зобов’язується забезпечити захист особи від протиправних посягань та недоторканість майна, що охороняються. Власник (володілець) такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і сплачувати суб’єкту охоронної діяльності встановлену плату.
  2. Договір охорони укладається в письмовій формі. У договорі охорони в обов’язковому порядку має бути зазначено об’єкт охорони та спосіб забезпечення його охорони.
    Договір вважається укладеним після його підписання сторонами, а у разі якщо стороною договору є юридична особа, скріплення підпису печаткою.
    Договір охорони є недійсним у разі недотримання зазначених умов.
  3. Суб’єкт охоронної діяльності за домовленістю із замовником може страхувати свій майновий ризик, пов’язаний з можливістю неякісного виконання зобов’язань за договором охорони.
  4. Суб’єкту охоронної діяльності не повинен укладати договори на охорону майна та фізичних осіб, що перевищують його повноваження.
  5. Укладення договору із суб’єктами охоронної діяльності, визначених Кабінетом Міністрів України, на охорону та супроводження товарів, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом є заходом гарантування доставки товару до митниці призначення.

Стаття 20. Забезпечення охоронної діяльності

  1. Охорона фізичних осіб, а також охорона майна фізичних та юридичних осіб забезпечуються шляхом:
    • здійснення контролю за станом майнової безпеки об'єкта охорони;
    • запобігання загроз особистій безпеці осіб, які охороняються;
    • реагування, в межах наданих законом, на протиправні дії та надзвичайні обставини.

Стаття 21. Здійснення контролю за станом майнової безпеки об'єкта охорони

  1. Стан майнової безпеки об'єкту охорони контролюється персоналом охорони, в тому числі шляхом запровадження стаціонарних постів охорони, мобільних патрулів (персонал охорони, задіяний до виконання заходів з охорони майна на транспортних засобах), використання систем охоронної сигналізації, а також службових собак.
    Організаційно-правові підстави для здійснення зазначених заходів узагальнюються у вигляді встановленого суб’єктом господарювання та суб’єктом охоронної діяльності пропускного та/або внутрішньооб'єктного режиму на об’єкті охорони.
  2. Системи охоронної сигналізації відповідно до їх характеристик і цільового призначення використовуються для виявлення осіб, які проникли (намагалися проникнути) на об'єкти охорони, пересуваються по них або залишають їх. Використання систем охоронної сигналізації не повинно порушувати права та свободи фізичних осіб.

Стаття 22. Запобігання загроз особистій безпеці фізичній особі, яка охороняється

  1. Загальне завдання, що вирішується охоронцями, полягає у створенні та підтримці безпечних умов життєдіяльності фізичної особи, яка охороняється, із своєчасним вжиттям заходів, що дозволяють уникнути або нейтралізувати потенційні та реальні джерела загрози.
  2. В усіх випадках дії охоронців не повинні обмежувати законні права та свободи інших осіб, створювати конфліктні або аварійні ситуації, порушувати громадський порядок та інші законні вимоги, що діють в місцях забезпечення заходів безпеки.
  3. При нападі на особу чи групу осіб, що охороняються охоронець повинен здійснювати заходи щодо забезпечення їх захисту життя і здоров’я, у разі необхідності забезпечити евакуацію потерпілого у безпечне місце, повідомивши про це правоохоронний орган та безпосереднього керівника.

Стаття 23. Особливі умови проектування, виробництва, монтажу та технічного обслуговування систем охоронної сигналізації

  1. Суб’єкт охоронної діяльності здійснює проектування, виробництво, монтаж та технічне обслуговування систем охоронної сигналізації лише за наявності висновку.
  2. Монтаж, а також будь-які зміни, що вносяться в систему охоронної сигналізації, здійснюються тільки після затвердження проектів органом ліцензування, який контролює етапи виконання робіт, у тому числі введення в експлуатацію.
  3. Методологічні та технічні норми проектування і монтажу систем охоронної сигналізації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 24. Обмеження у діяльності суб’єктів охоронної діяльності

  1. При організації та під час здійснення охоронної діяльності забороняється:
    1. придбавати та використовувати майно, що визначено законодавством для виключного використання державними військовими формуваннями та правоохоронними органами;
    2. використовувати ознаки (елементи символіки, формений одяг, тощо) приналежності до Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних, природоохоронних та контролюючих органів держави, в тому числі на одязі, транспортних засобах, будівлях, у документації тощо;
    3. охороняти майно та фізичних осіб, охорону яких віднесено до компетенції уповноважених на те організацій;
    4. перешкоджати представникам правоохоронних та інших органів державної влади й місцевого самоврядування, посадовим особам, а також громадянам, у здійсненні повноважень, наданих законами та іншими нормативно-правовими актами, при пред'явленні ними відповідних документів;
    5. розголошувати відомості про вжиття заходів для організації та здійснення охоронної діяльності, інформацію про господарську діяльність, віднесеної в установленому порядку до комерційної таємниці, а також відомості про приватне життя особи, яка охороняється, особисту і сімейну інформацію, які стали відомими в процесі здійснення охоронної діяльності, за винятком випадків, передбачених законодавством;
    6. здійснювати діяльність, пов’язану з охороною майна та/або фізичних осіб при відсутності договорів на їх охорону;
    7. приховувати факти про злочини, що готуються або здійснені, незалежно від інтересів замовників охоронних послуг;
    8. свідомо охороняти фізичну особу, яка вчиняє протиправні дії;
    9. здійснювати дії, що зазіхають на права, свободи та власність фізичних осіб, а також ставлять під загрозу їх життя і здоров'я, честь, гідність та ділову репутацію;
    10. використовувати не сертифіковані в установленому порядку складові систем охоронної сигналізації засоби, засоби радіозв'язку без наявності дозволів на їх використання на наданих радіочастотах;
    11. використовувати методи та засоби негласного одержання інформації;
    12. здійснювати заходи, що відносяться до оперативно-розшукових, згідно Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”;
    13. залучати до охоронних заходів осіб, які не надали документів, необхідних для влаштування на роботу, або не відповідають кваліфікаційним вимогам;
    14. реалізовувати в будь-якій формі, здійснювати монтаж, використання систем охоронної сигналізації, їх компонентів без наявності якості національного або міжнародного стандарту та без визначення відповідного класу безпеки згідно європейських норм;
    15. здійснювати проектування, монтаж та технічне обслуговування систем охоронної сигналізації, їх компонентів без затвердження проектів органом ліцензування;
    16. створювати та експлуатувати пункти централізованої охорони без висновку;
    17. утягування керівниками суб’єктів охоронної діяльності їх працівників в силові дії, виконання мір примусового характеру, повернення грошових коштів, індивідуальні спори або колективні трудові спори чи то у чинення опору діям компетентним органам влади по відновленню правопорядку.

Розділ ІV. ПЕРСОНАЛ ОХОРОНИ, ЙОГО ПРАВОВИЙ СТАТУС ТА ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА

Стаття 25. Персонал охорони

  1. До персоналу охорони можуть входити тільки дієздатні громадяни України, які досягли 20- річного віку, а за умови, що їх функціональні обов’язки передбачають використання вогнепальної зброї з 25 років, пройшли відповідну освітню підготовку та уклали трудовій договір з суб’єктом охоронної діяльності і які:
    • не перебувають на обліку в органах охорони здоров'я з приводу психічної хвороби, алкоголізму чи наркоманії;
    • не мають непогашену чи не зняту судимість за умисні злочини;
    • не мають обмежень, встановлених судом щодо виконання покладених на них функцій з охорони;
    • не мають обмежень за станом здоров’я для виконання функціональних обов’язків;
    • зареєстровані за місцем проживання у встановленому законодавством порядку.
  2. Головний фахівець повинен відповідати вимогам частини 1 цієї статті та мати фахову вищу освіту в галузі безпеки або вищу освіту та свідоцтво про перепідготовку, підвищення кваліфікації в галузі охоронної діяльності чи вищу освіту та досвід роботи не менше п’яти років в правоохоронних органах або військових формуваннях та звільнених не з негативних причин.
    Головний фахівець суб’єкта охоронної діяльності персонал якого має на озброєнні вогнепальну зброю та спеціальні засоби додатково повинен мати стаж проходження служби у правоохоронних органах або військових формуваннях не менше десяти років на посадах командного, адміністративного, викладацького чи виховного складу та звільнених не з негативних причин.
  3. Працівники чергової частини повинні відповідати кваліфікаційним вимогам охоронника або охоронця до функціональних обов’язків якого входить використання вогнепальної зброї та/або спеціальних засобів.
  4. Особи, що претендують на заняття посад персоналу охорони, при укладенні трудового договору з суб'єктом охоронної діяльності зобов'язані надати поряд з документами, передбаченими трудовим законодавством, також документи, що засвідчують відсутність обмежень, передбачених цією статтею.
  5. Персонал охорони може знаходитися в штаті тільки одного суб’єкта охоронної діяльності.
  6. Працевлаштування інвалідів здійснюється суб’єктом охоронної діяльності з кількості штатних працівників незадіяних до виконання охоронних функцій, згідно нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого законодавством.

Стаття 26. Права персоналу охорони

  1. Персонал охорони при виконанні функціональних обов'язків має право:
    • вимагати від осіб припинення протиправних дій, дотримання законності та правопорядку;
    • вимагати від службових осіб об'єктів охорони та інших осіб дотримання пропускного і внутрішньооб'єктного режимів, виводити, а при необхідності затримувати, осіб, що намагаються проникнути (проникли) на об'єкт охорони або намагаються залишити його з порушенням встановлених правил, в тому числі із застосуванням фізичної сили;
    • застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби, вогнепальну зброю і, використовувати службових собак;
    • при здійсненні пропускного режиму на об'єктах охорони проводити огляд речей, що знаходяться при фізичній особі, на транспортних засобах, вилучення речей і документів, що є знаряддями або предметами правопорушення, перевірку документів, що засвідчують особу, дають право на вхід (вихід) осіб, внесення (винесення), увіз (вивіз) майна, в'їзд (виїзд) транспортних засобів, та їх відповідності складу матеріальних цінностей, що переміщуються на об'єкти охорони (з об'єктів охорони);
    • проводити відкрито кіно-, відео-, фотозйомку і звукозапис подій як допоміжний засіб запобігання протиправним діям та документування правопорушень;
    • здійснювати фізичне затримання осіб, які підозрюються або вчинили правопорушення на об'єкті охорони, або по відношенню до особи, яка охороняється, або персоналу охорони, примусово доставляти цих осіб у приміщення охорони та негайно повідомляти про це відповідний територіальний орган внутрішніх справ.

Стаття 27. Основні обов'язки персоналу охорони

Персонал охорони при виконанні функціональних обов'язків зобов'язаний:

  • забезпечувати цілісність об'єктів охорони та недоторканість майна, що на них зберігається, недоторканість фізичних осіб;
  • припиняти шляхом здійснення заходів реагування безпосередні правопорушення проти власності, фізичних осіб, порушення режиму роботи об'єктів охорони;
  • негайно у будь-який спосіб повідомляти відповідні правоохоронні органи про скоєння протиправних дій щодо власності та фізичних осіб та інших незаконних дій у місцях здійснення заходів охорони, що мають ознаки злочину;
  • зберігати таємницю, що охороняється законом, а також конфіденційну інформацію про господарську діяльність суб’єктів господарювання, оголошену такою в установленому порядку, відомості про приватне життя фізичних осіб, що стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
  • не вчиняти дії, що порушують громадський порядок.

Стаття 28. Освітня підготовка персоналу охорони

  1. Персонал охорони отримує початкову фахову освіту, проходить перепідготовку, підвищення кваліфікації, здійснює періодичні навчальні стрільби за кошти суб’єктів охоронної діяльності в навчальних закладах, створеними правоохоронними органами або військовими формуваннями відповідно до вимог Міністерства освіти і науки України.
  2. Порядок та рівень підготовки, терміни щодо перепідготовки (спеціалізації) та підвищення кваліфікації персоналу охорони визначаються спільно Міністерством освіти та науки України і органом ліцензування.
  3. Персонал охорони зобов’язаний проходити періодичні навчальні стрільби з метою визначення його придатності до дій, пов’язаних із застосуванням вогнепальної зброї раз у три місяці, а спеціальних засобів раз на рік. Порядок проведення персоналом охорони періодичних навчальних стрільб визначається Міністерством внутрішніх справ України.

Стаття 29. Правовий та соціальний захист персоналу охорони

  1. Опір, погроза або насильство відносно персоналу охорону, який виконує покладені на нього функціональні обов’язки, тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.
  2. З метою захисту інтересів персоналу охорони трудові колективи суб’єктів охоронної діяльності мають право створювати громадські об’єднання  у порядку, встановленому законодавством.
  3. Персонал охорони підлягає обов’язковому страхуванню за рахунок коштів суб’єкта охоронної діяльності, працівником якого він є, на випадок загибелі, каліцтва або іншого ушкодження здоров’ю у зв’язку з виконанням покладених на нього функціональних обов’язків, охороною громадського порядку.

Стаття 30. Відповідальність персоналу охорони

  1. Персонал охорони в межах повноважень, наданих цим Законом, іншими законодавчими актами, а також договором, під час здійснення заходів охорони несе за свої дії або бездіяльність відповідальність в тому числі й майнову відповідно до Кримінального кодексу України, Кодексу про адміністративні правопорушення, Кодексу законів про працю та інших актів законодавства.

Розділ V. ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ФІЗИЧНОГО ВПЛИВУ, СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ, ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ СЛУЖБОВИХ СОБАК

Стаття 31. Умови і межі застосування персоналом охорони заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї

  1. Під час здійснення заходів з охорони майна та фізичних осіб персонал охорони має право застосовувати до правопорушників заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, вогнепальну зброю у особливих випадках і в порядку, передбаченому цим Законом, якщо інші заходи не привели до припинення правопорушення або виконання правопорушником законної вимоги персоналу охорони.
  2. Суб’єктам охоронної діяльності для охорони майна і валютних цінностей, переданих банківським установам його клієнтами, може бути у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку надано дозвіл на придбання вогнепальної зброї у кількості не більше 10 одиниць. Видача та зберігання вогнепальної зброї здійснюється черговими частинами.
  3. Суб’єктам охоронної діяльності, створеним для здійснення охорони майна та фізичних осіб, визначених спеціальними законодавчими актами, дозволи на придбання вогнепальної зброї видаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
  4. Порядок обліку та зберігання вогнепальної зброї суб’єктами охоронної діяльності визначається Кабінетом Міністрів України.
  5. Не допускається використовувати для охорони майна та фізичних осіб будь-яку вогнепальну зброю, що знаходиться у приватній власності фізичних осіб і не належить суб'єкту охоронної діяльності або не була ним придбана в установленому порядку.
  6. У випадку анулювання ліцензії або скасування реєстрації суб’єкту охоронної діяльності вогнепальна зброя залишається в територіальному органі внутрішніх справ та реалізовується у встановленому законодавством порядку.
  7. Види, типи, моделі та кількість спеціальних засобів, що можуть використовуватися персоналом охорони під час здійснення охорони майна та фізичних осіб, порядок їх придбання, обліку, зберігання визначаються Міністерством внутрішніх справ України.
  8. Застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю дозволяється тільки після попередження про намір їх застосування (усне попередження про застосування заходів фізичної сили або спеціальних засобів та попереджувальний постріл при застосуванні вогнепальної зброї). Заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальна зброя можуть застосовуватися без попередження лише в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю фізичних осіб чи персоналу охорони або раптового нападу із застосуванням зброї. Вид спеціального засобу чи зброї, час початку та інтенсивності їх застосування визначаються з урахуванням ситуації, що склалася, характеру правопорушення і особи правопорушника.
  9. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю проти жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, а також проти осіб, які відповідно до законодавства України є носіями спеціального статусу недоторканності, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров’ю фізичних осіб, персоналу охорони, або збройного нападу чи збройного опору.
  10. У разі якщо неможливо уникнути застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї їх застосування не повинно перевищувати меж необхідної оборони та крайньої необхідності, а також заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин, і має обмежуватися заподіянням мінімальної шкоди здоров’ю правопорушників. У разі заподіяння такої шкоди персонал охорони забезпечує надання першої допомоги потерпілим у найкоротший строк.
  11. Персоналу охорони забороняється застосовувати спеціальні засоби та вогнепальну зброю в місцях значного скупчення людей, якщо це може призвести до заподіяння шкоди життю і здоров’ю сторонніх осіб, за виключенням випадків самооборони (самозахисту).
  12. Перевищення меж необхідної оборони та крайньої необхідності, а також заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин, здійснене внаслідок застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
  13. Про всі факти припинення правопорушення по відношенню до персоналу охорони, майна або фізичних осіб, що охороняються, затримання правопорушників, застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї та їх наслідки персонал охорони зобов’язаний негайно в усній або письмовій формі сповістити своєму безпосередньому керівнику та територіальний орган внутрішніх справ.
  14. У випадку виявлення ознак злочину персонал охорони зобов'язаний до прибуття працівників правоохоронних органів вжити всіх можливих заходів по охороні місця події та збереженню слідів злочину, виявленню очевидців і фіксації їхніх установчих даних. По прибуттю правоохоронних органів персонал охорони зобов’язаний діяти за їх вказівкою.

Стаття 32. Застосування заходів фізичного впливу

  1. Персонал охорони під час охорони майна та фізичних осіб з метою самозахисту, захисту об’єктів охорони, життя та здоров’я фізичних осіб від протиправних посягань, затримання правопорушників і припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам має право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, якщо інші способи цього не забезпечили.

Стаття 33. Застосування спеціальних засобів

  1. Персонал охорони під час охорони майна та фізичних осіб має право застосовувати спеціальні засоби в разі:
    • захисту фізичних осіб і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їхньому життю або здоров’ю;
    • відбиття нападу на об’єкти, що охороняються.

Стаття 34. Застосування вогнепальної зброї

  1. Персонал охорони під час здійснення охорони майна та фізичних осіб, як крайній захід має право застосовувати вогнепальну зброю в разі:
    • відбиття нападу, що здійснюється шляхом насильницького незаконного вторгнення озброєною особою або групою осіб на об’єкти, що охороняються;
    • захисту фізичних осіб від нападу, що безпосередньо загрожує їхньому життю та здоров’ю;
    • відбиття нападу на персонал охорони, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека;
    • затримання осіб, які чинять збройний опір, а також озброєних осіб, які погрожують застосуванням зброї, вибухових та інших пристроїв, якщо це загрожує життю і здоров’ю фізичних осіб.
  2. Персонал охорони має право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю фізичних осіб або персоналу охорони.

Стаття 35. Використання службових собак

  1. Персонал охорони під час та в місцях виконання заходів з охорони майна має право використовувати службових собак, що пройшли відповідне дресирування, лише для виявлення:
    1. проникнень (спроб проникнень) на об'єкти, що охороняються;
    2. осіб, які незаконно перебувають на об'єктах, що охороняються.

Забороняється використання службових собак в охоронній діяльності без наявності провідника собаки в громадських та загальнодоступних місцях. При цьому собаки повинні бути на поводку, і по відношенню до них повинні дотримуватися ветеринарні правила.

На закритих територіях, де відсутні люди, дозволяється тримати собак без прив’язі, якщо на видних місцях розміщенні чіткі і розбірливі попереджувальні написи. При цьому мають бути розмішені попередження про охорону об’єкта за допомогою службових собак.

Розділ VІ. ВЗАЄМОДІЯ СУБ’ЄКТІВ ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Стаття 36. Взаємодія суб’єктів охоронної діяльності з органами внутрішніх справ України

  1. Міністерство внутрішніх справ України організує взаємодію з суб’єктами охоронної діяльності її персоналом охорони, що направлена на попередження, припинення та розкриття злочинів, переслідування осіб, що їх скоїли, розшук зниклих осіб та охорону громадського порядку.
  2. Суб’єкти охоронної діяльності виставляють на охорону громадського порядку наряди, мобільні групи у кількості та в місцях згідно графіку, погодженого з регіональним управлінням Міністерства внутрішніх справ України.
  3. Суб’єкти охоронної діяльності зменшують у встановленому законом порядку податкове зобов’язання по сплаті податку на прибуток на суму витрат, пов’язаних із залученням до захисту громадського порядку.
  4. Межи такої взаємодії не повинні порушувати зобов’язання суб’єктів охоронної діяльності по договорах щодо надання послуг з охорони.

Розділ VІІ. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ОХОРОННОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Стаття 37. Державний контроль за охоронною діяльністю

  1. Державний контроль у сфері охоронної діяльності – здійснення відповідними держаними органами, визначеними законами, заходів щодо впорядкування та нагляду за провадженням суб’єктами господарювання охоронної діяльності, а також припинення та запобігання зловживань і правопорушень у цій сфері.
  2. До повноважень органу ліцензування входить:
    • ліцензування охоронної діяльності;
    • участь у проведенні єдиної технічної політики щодо впровадження систем охоронної сигналізації шляхом розроблення нормативних документів на час усього циклу їх життєдіяльності (проектування, промислове виробництво, монтаж, експлуатація та утилізація);
    • сертифікація систем охоронної сигналізації;
    • участь у розробленні комплексу стандартів на системи охоронної сигналізації з урахуванням міжнародних вимог і норм, розвитку міжнародного співробітництва у галузі їх стандартизації, а також співробітництва з вітчизняними та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності у галузі розроблення, стандартизації, проектування, виробництва, монтажу та обслуговування зазначених систем;
    • надання висновків;
    • затвердження зразку посвідчення персоналу охорони;
    • затвердження ліцензійних умов та порядку контролю за їх додержанням;
    • ведення реєстру суб’єктів охоронної діяльності та визначення порядку його ведення;
    • видання офіційного бюлетеня з питань ліцензування та реєстрації суб’єктів охоронної діяльності;
    • затвердження зразків ліцензій;
    • координація діяльності чергових частин з метою залучення до захисту громадського порядку мобільних груп;
    • організація діяльності міліції охорони, що забезпечує на договірних засадах охорону, визначених законодавчими актами важливих об’єктів, об’єктів, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (їх керівників), народних депутатів, державних службовців першої-третьої категорії.
    • управління об’єктами державної власності, визначених Кабінетом Міністрів України;
    • виконання інших державних завдань та функцій, визначених цим Законом та положенням про нього, що затверджується Міністерством внутрішніх справ України.

Орган ліцензування, що здійснює передбачені цією статтею повноваження, може делегувати їх своїм структурним територіальним підрозділам або представництвам. Іншим особам, у тому числі створеним органом ліцензування, повноваження органу ліцензування не можуть бути делеговані.

Фінансування видатків органу ліцензування здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, від надання державних платних послуг та управління об’єктами державної власності.

Розділ VIIІ. Прикінцеві положення

  1. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування.
  2. Суб’єкти охоронної діяльності, що здійснюють охоронну діяльність на підставі ліцензії зобов’язані протягом двох місяців з моменту набрання чинності цим Законом звернутися у встановленому цим Законом порядку до органу ліцензування для отримання ліцензії нового зразка. У разі пропуску суб’єктом охоронної діяльності цього терміну видана йому раніше ліцензія вважається недійсною.
  3. Статтю 978 Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40 - 44, ст. 356) викласти у такій редакції:
    “Стаття 978. Договір охорони
    1. За договором охорони суб’єкт охоронної діяльності зобов’язується забезпечити захист особи від протиправних посягань та недоторканість майна, що береться під охорону без протидії третіх осіб. Власник (володілець) такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і сплачувати суб’єкту охоронної діяльності встановлену плату”.
  4. У частині другій статті 4 Закону України “Про підприємництво” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 14, ст. 168; Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 36, ст. 299) слова “пов'язана з охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність” виключити.
  5. Підпункт 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 27,       ст. 181; 1997 р., № 50, ст. 17; 1999 р., № 33, ст. 58; 2003 р., № 3, ст. 6) доповнити абзацом п’ятим такого змісту:
    “легкових автомобілів, що належать суб’єктам охоронної діяльності, основною діяльністю яких є надання послуг з охорони майна і фізичних осіб та забезпечення громадського порядку”.
  6. Пункт 3.2 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 21, ст. 156, із наступними змінами) доповнити підпунктом 3.2.15 такого змісту:
    “3.2.15. надання послуг з охорони майна у квартирах (будинках), які використовуються для проживання фізичними особи та проведення в них робіт з монтажу технічних засобів”.
  7. Частину третю статті 2 Закону України “Про закупівлю, товарів робіт і послуг за державні кошти” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 20, ст. 148; 2003 р., № 14, ст. 98; 2004 р., № 5, ст. 27, № 8, ст. 67, № 13, ст. 181;    2005 р., № 4, ст. 103, № 5, ст. 110, № 11, ст. 198, № 31, ст. 420; 2006 р., № 14,    ст. 118, № 1, ст. 1) доповнити абзацом такого змісту:
    “послуги з обов’язкової охорони суб’єктами охоронної діяльності майна та фізичних осіб”.
  8. Абзац двадцять другий частини третьої статті 5 Закону України “Про виконавче провадження” (Відомості Верховної Ради України, 1999, № 24,         ст. 207; 2004, № 6, ст. 37) викласти у такій редакції:
    “4) надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян (крім випадків виконання судових рішень, ухвал, постанов про зміну органів управління та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності)”.
  9. У Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”(Відомості Верховної Ради України, 2000, № 36, ст. 299; 2001, № 11, ст. 45):
    частину другу статті 2 після слів “у сфері телекомунікацій” доповнити словами “ліцензування з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян”;
    підпункт 43 статті 9 виключити.
  10. Частину першу статті 7 Закону України “Про страхування” (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 7, ст. 50, № 8, ст. 62, № 14, ст. 96; 2003 р.,       № 38, ст. 313; 2004 р., № 2, ст. 6, № 19, ст. 254, № 26, ст. 362; 2005 р., № 1, ст. 1, ст. 10, № 6, ст. 138; 2006 р., № 13, ст. 110) доповнити пунктом 43 такого змісту:
    “43) особисте страхування персоналу охорони на випадок загибелі, каліцтва або іншого ушкодження здоров’ю у зв’язку з виконанням функціональних обов’язків з охорони майна і фізичних осіб та забезпечення громадського порядку”.
  11. У Законі України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 46, ст. 345; 2002 р.,      № 26, ст. 175):
    частину четверту статті 3 доповнити абзацом такого змісту:
    “копія документу, засвідченого у встановленому порядку, що підтверджує підключення акцизного складу до пульта централізованого спостереження органу внутрішніх справ;
    частину дев’яту статті 3 викласти у такій редакції:
    “Дія ліцензії призупиняється у разі несвоєчасної сплати чергового платежу за ліцензію на підставі письмового розпорядження органу, який видав ліцензію, на термін до сплати заборгованості, а також у разі не підключення акцизного складу до пульта централізованого спостереження органу внутрішніх справ.”
  12. Частину третю статті 19 Закону України “Про банки і банківську діяльність” (Відомості Верховної Ради України, 2001, № 5-6, ст. 30) доповнити абзацом такого змісту:
    “підключення банку, його філій до пульта централізованого спостереження органу внутрішніх справ та оснащення їх засобами відеоспостереження”.
  13. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
    • підготувати та подати до Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів, що випливають з цього Закону;
    • розробити та привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти;
    • забезпечити перегляд наявних та розроблення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.
сайт создан компанией разработка веб сайта
Мягкая и легкая подушка для сна для беременных из качественного хлопка и холлофайбера . Возможность купить квартиру в митино новостройка без посредников в компании eco-mitino.pioneer.ru